Вчителі...

Вчителі

Вчителі не відходять у Землю,

Вони летять у небо, мов птахи,

Щоб звідти споглядати непомітно,

Як на крило стають їх дітлахи.

Звідкіль приходять вчителі,

Ці загадкові, втаємничені створіння?

З Весни чи з Осені, чи може із Зими?

Мені здається – це Землі коріння? 

Звідкіль знання беруть вони?

Де вчаться розмовляти з нами?

Це просто мудрість Матінки-Землі

Учительськими промовля вустами.

У вічність відлітають вчителі.

Їх імена записані у серці.

Їх не карбують в мармурí – вони…

Вони у серці, і воно озветься,

Чи добрим, а чи лúхим словом –

Хто як і за щó іх запам'ятав.

Та згадуємо їх ми знову й знову –

Чи ти по-правді жив, а чи брехав.

Найкращі нас лишають на пів-шляху,

Вони  автоматично линуть в Рай.

Аби із гідністю пройти крізь терни страху,

Ти настанови їх не забувай!

У Небуття кульгають президенти,

У Небуття прямують геть усі.

Лиш нагадаєм про один момент ми –

У Небуття ніколи не відходять вчителі!

25.03.2017