Я живу ідеалами

Я живу ідеалами.

Я така людина, з якою цікаво навчАтися, але, мабуть, неможливо навчИтися.

Хоча це, можливо, проблема особиста – хотіти навчитися, чи не хотіти навчитися. Адже матеріал можна подати цікаво, та кожен має власні ресурси для його запам'ятовування. Як і власне бажання - запам'ятовувати матеріал, чи ні. Я, особисто, нікого ні до чого не силую. У здобуванні нових знань я дбаю лише про свої інтереси і сама вирішую – потрібна мені отримана інформація, чи ні? Якщо потрібна – я її завчаю. Якщо ні – то беру «на замітку»: «А раптом згодиться!», і запам'ятовую.

Так, я інколи даю поради, хоча й порадою це не назвеш – я просто розповідаю, яким чином, з допомогою чого я вирішила таку проблему. Але право вибору: «послухатися, чи ні» залишаю за людиною. Якщо ця порада не пішла на користь тому, хто ризикнув нею скористатися, то це, на мою думку, означає лише одне: для цієї людини такий метод не підходить. Але коли в отриманому фіаско людина починає звинувачувати потім мене, так і хочеться спитати: «А я Вас силувала чи змушувала робити саме так? Я лишень поділилася одним з варіантів рішення отакої проблеми. Мені цей варіант допоміг. Ви ризикнули на власний розсуд. Вам він – не допоміг. То в чому Я винна?».

Якщо учню радиш, закликаєш, попереджаєш, просиш, вмовляєш, хіба що на коліна не падаєш перед ним, щоб він взявся за розум і брав безкоштовно те, за що потім витрачатиме свої гроші, а він безтурботно-байдуже маше рукою: «Не потрібні мені Ваші поради!». Що робити? Мабуть, залишити дитину у спокої. Є своя голова на плечах. Силоміць милий не будеш.

Якщо розглядати прогнозований результат, коли когось просиш, він ігнорує – отримує по-заслузі, а ставлять це у провину лише тобі, то вийде ціла дисертація. Адже є маса нюансів:

1        Якщо не можна допомогти в процесі, чому не допомогла, виставляяючи оцінки? 

     А як можна підробити ЗНО-шні тестові роботи? Такого я ще не вмію, бо ніколи не робила. Але завдяки такому шкандалю – ідею вже маю. Хоч це неправильно! Добре, підроблю – а раптом це помітять? Хто винний? Знову я! А ще кожен не втомлюється кричати про корупцію у школах, ВУЗах….. скрізь.  

2   

  2        «Це оцінка вчителя!» 

     - Ні, шановні, писала не я. Це оцінка учня! Їх і просилося, і молилося заздалегідь. І розповідалося, і пояснювалося, і попереджалося! Вони обрали позицію «Ваших порад ми дослухатись не будемо!». Так що це цілком їхня оцінка!

А щодо того, що вчитель оцінки завищує і це погано, бо учень починає вважати себе вумним, а потім на екзамені – різко ляпає учнем об підлогу, ставлячи низький бал для «задоволення своєї «ображеної» вчительської гідності (бо учні зривали його уроки)» - у мене це не «катить». Я намагаюся «витягнути» дитину нагору, щоб вона почала вчитися, побачивши, як приємно отримувати гарні оцінки. Але учні вперто хочуть ляпатися об підлогу, вважаючи, що у них і без старань з їхнього боку все вийде. Хоча, можливо, я й давала хибну ілюзію про їх здібності, завищуючи оцінки за старання, але не обманювала. Бо завжди попереджала про можливі наслідки і поганий результат. І результат – махання руками: «А! Якось буде!»

     3)     А коли ставиш, як того вимагається, реальні оцінки – 

     - тоді теж здіймають ґвалт: «Ви принижуєте учня! Це Ваша оцінка, а не учня! Не ганьбіть себе, не показуйте того, що Ви не здатні їх навчити! Підніміть оцінку на бал, та поставте «4»!». Тоді як це зрозуміти? Як заклик – завищувати оцінку, щоб потім «набити» за свій же ж заклик?!

У мене остаточно плутаються думки від такої викривленої логіки! Тому на сьогодні досить роздумів «і за, і проти, і ось під таким кутом» про поради, до яких ніхто не дослухається – а винний все одно ТИ!